English      Русский

Обкладинка книги Л.Н.Дашевського,К.О.Шкабари "Як це починалося"

"Як це починалося"
Лев Дашевський,
Катерина Шкабара

(Спогади про створення першої вітчизняної електронної обчислювальної машини - "МЭСМ"). Москва, "Знание", 1981

ЗМIСТ

Передмова

Вступ

Перші кроки

Разробка структурної схеми і елементів

Монтаж і налагодження вузлів

Комплексне налагодження і здача в експлуатацію

Експлуатація "МЭСМ" і підготовка до створення керуючої ЕОМ "Киев"

Література

ПЕРЕДМОВА

Безсумнівно, що для розвитку сучасної науки, так само як і для прогресу всього народного господарства, величезне значення має досконала обчислювальна техніка. На неї тепер покладено виконання найскладніших обчислювальних робіт, вкрай необхідних для нормального функціонування економіки, управління виробництвом, проектування нових технічних систем, автоматизація експерименту, а також вирішення безлічі різних і до того ж дуже важливих логічних проблем. Обчислювальна техніка перетворилася на один з основних елементів всього науково-технічного прогресу. Вона стимулювала прогрес самої математичної науки, викликавши до життя ряд нових математичних дисциплін і запропонувавши новий метод наукового і прикладного дослідження - моделювання процесів на ЕОМ.

Сказане, є достатньою підставою для того, щоб не забувати імена тих, хто прокладав першу стежку через невідоме й створив першу електронну обчислювальну машину не тільки в нашій країні, але і в Європі. Дуже важливо зберегти спогади тих, хто своєю працею допомагав перетворити ідею машини в діючу технічну систему. Їм доводилося долати величезні труднощі, які завжди супроводжують першопрохідців. До того ж, ці труднощі були багаторазово збільшені тим, що країна була розорена Великою Вітчизняною війною, яка щойно закінчилася, і з великими труднощами могла надати лише самі мінімальні умови для роботи.

Дана брошура написана двома соратниками Героя Соціалістичної Праці, академіка Сергія Олексійовича Лебедєва (1902-1974) Л.Н.Дашевським і К.О.Шкабара. На їх плечі лягли не тільки свої безпосередні обов'язки по лабораторії, а й організаційні турботи, пов'язані з проектуванням і побудовою машини.

Лев Наумович Дашевський в той час займав посаду заступника завідувача лабораторією, очолюваної С.О.Лебедєвим. У 1946 р. він повернувся до Києва після демобілізації з армії, де був начальником радіовузлів спочатку на Сталінградському, а потім на Південному і четвертому Українському фронтах. Відразу ж після повернення до Києва він був прийнятий на роботу в лабораторію Лебедєва, а через рік захистив кандидатську дисертацію.

Катерина Олексіївна Шкабара була парторгом лабораторії і приділяла велику увагу організації колективу, який, не рахуючись з часом, виконував титанічну роботу по створенню "МЭСМ". Під час війни К.О.Шкабара була начальником лабораторії автоматичних пристроїв на одному з уральських заводів боєприпасів. В кінці 1944 р. вона повернулася до Києва, вступила до аспірантури АН УРСР і навесні 1948 р. успішно захистила кандидатську дисертацію. Її керівником був С.О.Лебедєв. Зрозуміло, що Сергій Олексійович, знаючи і цінуючи наукову захопленість та ініціативу Катерини Олексіївни, відразу після захисту запросив її в свою лабораторію в якості наукового співробітника.

Безсумнівно, що Л.Н.Дашевський і К.О.Шкабара були найближчими помічниками С.О.Лебедєва, на яких він міг спертися у всіх справах, і дійсно спирався. Я щасливий, що пізніше, вже після від'їзду С.О.Лебедєва в Москву, мені довелося керувати створеним ним колективом, дуже дружним і працездатним. Тоді я, зокрема, переконався в відмінних ділових якостях, науковій ініціативі і безкорисливості обох сподвижників С.О.Лебедєва - Л.Н.Дашевського і К.О.Шкабари. Саме їх безвідмовної допомоги в значній мірі зобов'язаний своїм створенням (з невеликої за чисельністю лабораторії обчислювальної техніки) Обчислювальний центр АН УРСР (тепер Інститут кібернетики АН УРСР).

Коли С.О.Лебедєв взявся за створення електронної обчислювальної машини, він, як ніхто краще, знав, що народне господарство Батьківщини відчуває величезну потребу в виконанні великого обсягу трудомістких достовірних розрахунків. І ще він знав, що в своїй роботі колектив може розраховувати тільки на свої знання і свій досвід. Адже тоді були лише найзагальніші відомості про те, що подібна машина вже побудована в США. Однак принципи її дії та технічна розробка були повністю засекречені. Уже в ту пору уряд США відносив електронні обчислювальні машини до категорії стратегічних пристроїв. Все доводилося робити самостійно в умовах крайньої нестачі матеріалів і приладів. І якщо машина була створена і притому в дуже короткий термін, то це, вдалося зробити тільки завдяки самовідданості, ентузіазму та безсумнівної талановитості членів створеного Лебедєвим колективу лабораторії.

Створення "МЭСМ" - славна сторінка історії радянської науки. З неї почався бурхливий розвиток обчислювальної, керуючої та інформаційної техніки в Радянському Союзі. І знайомство з нею викличе безсумнівний інтерес радянських читачів, особливо молоді. На таких фактах історії молодь вчиться творчості, дізнається, що для створення нового потрібно мати, не тільки свіжу ідею, але і справжній ентузіазм, що дозволяє з захопленням виконувати величезну кількість чорнової роботи, долати масу труднощів теоретичного, експериментального і організаційного плану.

Батьківщина високо оцінила цю працю. С.О.Лебедєву була присуджена Ленінська премія, а на засіданні Президії АН Української РСР від 7 січня 1977 р., присвяченому 25-річному ювілею першої вітчизняної ЕОМ - "МЭСМ", Президія АН УРСР та Республіканський комітет профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових установ нагородили почесними грамотами 11 основних учасників розробки і створення "МЭСМ" (А.Л.Гладиш, Л.Н.Дашевський, З.С.Зоріна-Рапота, В.В.Крайницький, І.П.Окулова, Р.Г.Офенгенден, С.Б.Погребинський, С.Б.Розенцвайг, А.Г.Семеновський, К.О.Шкабара, М.Д.Шулейко).

На початку розробка ЕОМ проходила практично без участі математиків. Тепер це вже пройдений етап. Досвід, який накопичили всі країни, переконливо показує, що ця робота повинна здійснюватися спільно інженерами і математиками, оскільки ЕОМ є не тільки технічним спорудженням, а й логічним, яке повинно вирішувати математичні та логічні задачі. Але хто краще математиків знає, які операції, як часто доводиться використовувати при вирішенні різноманітних класів задач.

"МЭСМ" була за сучасними уявленнями дуже "повільною" і дуже громіздкою машиною. Сучасні машини компактніше і одночасно продуктивніше "МЭСМ" в десятки тисяч разів. Але "МЭСМ" була першою машиною в Європі, і з неї пішло вітчизняне виробництво ЕОМ. І хоча при сучасних деталях і елементах ЕОМ з можливостями "МЭСМ" можна вмістити в чотири сірникових коробка, її створення не втрачає свого принципового значення.

"МЭСМ" була першим поштовхом для ряду конструкторів, які почали працювати і в деяких відмінних від С.О.Лебедєва напрямках. За короткий термін були створені інші моделі ЕОМ - "Стрела", "Урал" та ін. В Союзі почали з'являтися колективи талановитих розробників ЕОМ і майже відразу велися пошуки по використанню ЕОМ для управління виробничими процесами та вирішення інших важливих завдань, з ними пов'язаних. Але це далеко не все. Саме з "МЭСМ" почалася успішна робота з програмування обчислювальних і логічних задач для ЕОМ. В університетах стали готувати фахівців за новою математичною спеціальностю - програмування. Приблизно за 30 років існування ЕОМ в нашій країні підготовлено тисячі фахівців з експлуатації ЕОМ та підготовці завдань для їх вирішення на ЕОМ. Країна покрилася мережею потужних обчислювальних центрів, що забезпечують народному господарству і науці виконання колосального за обсягом кількості обчислювальних робіт. ЕОМ використовуються для управління швидкоплинучими виробничими процесами, для обробки інформації, одержуваної з супутників, вирішують задачі фізики, космонавтики та багато інших. ЕОМ зробилися невід'ємною складовою частиною науково-технічного прогресу.

Я із задоволенням прочитав рукопис цієї брошури не тільки тому, що вона жваво написана, але й тому, що перед моїми очима знову пройшла яскрава картина боротьби за створення радянської електронної обчислювальної техніки. Я ніби знову опинився в колі діяльного і працездатного колективу колишньої лабораторії С.О.Лебедєва. В пам'яті пройшли цікаві роки спільної роботи вже з використання та розвитку принципів, закладених в "МЭСМ", для інших задач.

Б.ГНЄДЕНКО

ВСТУП

Наприкінці 1981 р. виповнюється 30 років відтоді, як була створена і прийнята в експлуатацію перша вітчизняна мала електронна лічильна машина - "МЭСМ", що поклала початок розвитку обчислювальної техніки в СРСР.

Наприккінці 1947 - початку 1948 р. в Інституті електротехніки Української Академії наук у Києві невеликий колектив приступив до створення першої вітчизняної ЕОМ "МЭСМ" по ідеям і під керівництвом родоначальника вітчизняної обчислювальної техніки Героя Соціалістичної Праці академіка С.О.Лебедєва.

В січні 1977 р. Президія АН УРСР відзначила 25-річний ювілей здачі "МЭСМ" в експлуатацію урядовій комісії.

Зараз, коли тисячі ЕОМ працюють у всіх галузях нашого народного господарства і науки, коли вони стали повсякденним явищем нашого життя, важко навіть собі уявити, що тільки 30 років відділяють нас від того часу, коли їх не існувало і слова "ЕОМ" не було в нашому лексиконі.

Так само, як без електрики і пара не могла здійснитися перша промислова революція, без електронних обчислювальних машин не могла б настати епоха науково-технічної революції наших днів.

Важливість і необхідність чогось звичного в нашому житті ми відчуваємо тільки тоді, коли втрачаємо його. Зникнення зараз усіх ЕОМ було б подібно зникнення електроенергії в великому сучасному місті з усіма витікаючими з цього наслідками. Подібні ситуації аж ніяк не уявні, а цілком реальні. 14 липня 1977 р. в Нью-Йорку в результаті аварії, припинилася подача електроенергії більш ніж на добу. Величезне місто з 10-мільйонним населенням занурилося в морок і заціпеніння. Зупинилися метро і майже весь транспорт (через відсутність вуличного освітлення та світлофорів), в хмарочосах зупинилися ліфти, перестали працювати водопровід і каналізація, зупинилися промислові підприємства, в тому числі і ті, що виробляли харчові продукти для 10 мільйонів жителів, перестали працювати установи, банки, магазини... Це була катастрофа, порівнянна хіба що зі стихійним лихом - ураганом або землетрусом.

Перша вітчизняна ЕОМ - "МЭСМ", створена 30 років тому, була дуже недосконала, так само як свічка Яблочкова або радіопередавач Попова, але вона поклала початок створенню серії все більш і більш досконалих ЕОМ, стала (і тепер це абсолютно ясно) одним з каменів у фундаменті НТР.

31 травня 1977 р. на будівлі, де розміщувався Інститут електротехніки АН УРСР, який в 1947-1951 рр. очолював академік С.О.Лебедєв і де в ці роки під його керівництвом була створена перша вітчизняна ЕОМ, було відкрито меморіальну дошку з таким написом: "В цьому будинку в Інституті електротехніки АН УРСР в 1946-1951 рр. працював видатний вчений, творець першої вітчизняної електронної обчислювальної машини, Герой Соціалістичної Праці академік Сергій Олексійович Лебедєв".

У своїх виступах на засіданні Президії АН УРСР 7 січня 1977 р. і на відкритті меморіальної дошки, президент АН УРСР академік Б.Є.Патон говорив, що ім'я С.О.Лебедєва - родоначальника вітчизняної обчислювальної техніки - по праву стоїть поруч з іменами І.В.Курчатова і С.П.Корольова і що створення в тяжкі повоєнні роки першої оригінальної вітчизняної ЕОМ було науковим і трудовим подвигом С.О.Лебедєва і невеликого колективу співробітників, які працювали з ним.

Незадовго до своєї смерті Сергій Олексійович Лебедєв приїжджав до Києва. З кількома своїми колишніми співробітниками він поїхав в Феофанію, туди, де понад 20 років тому під його керівництвом створювалася перша вітчизняна електронна обчислювальна машина "МЭСМ".

Довго стояв він мовчки, потім сказав: "Тут ми починали..."

Сергій Олексійович був великим ученим, і наука була його однією, але полум'яною пристрастю. Дуже скромний, мовчазний, він не любив вихвалянь і гучних слів на свою адресу. Йому були властиві надзвичайна витриманість, тактовність і в той же час увага і доброзичливість до людей. Скількох він підтримав, скільком він дав вірний напрямок на важкому шляху в науку!

Під безпристрасною зовнішністю і холоднуватою мовчазністю ховалися і "жар холодних чисел", і величезна пристрасність захопленості наукою, і постійна напруженість творчої думки. Повна самозреченість і самовіддача тієї наукової ідеї, якою в цей час він був поглинений, були його характерними рисами.

Працювати з Сергієм Олексійовичем було не легко: робота з ним вимагала того ж повного зречення від усіх звичайних життєвих справ. Сергій Олексійович прискорював час, він знав, що від результатів нашої роботи залежить майбутнє країни.

Тепер, озираючись назад і згадуючи ці роки роботи з Сергієм Олексійовичем, роки створення першої вітчизняної ЕОМ, ми ще більше ніж тоді розуміємо і відчуваємо, що, той стан причетності до великої науки, то відчуття пульсу часу і необхідності нашої участі в його звершеннях не повториться в нашому житті.

Це була важка, напружена праця. Це була творчість. Це було щастя створення нового своїми руками.

Зараз Сергія Олексійовича вже немає з нами, немає піонера вітчизняної обчислювальної техніки, головного конструктора першої і ряду наступних досконаліших ЕОМ в нашій країні. Він вже ніколи не зможе розповісти про те, "звідки і як пішла" обчислювальна техніка на землі нашій.

Наш борг перед вітчизняною наукою і нашим учителем академіком С.О.Лебедєвим розповісти про те, як це починалося.

ПЕРШІ КРОКИ

Йшли важкі післявоєнні роки - 1946, 1947... Ще лежав у руїнах Хрещатик і більшість прилеглих до нього вулиць. Навіть корінні кияни губилися серед цих спотворених брил бетону, цегли і металу. Десь тут була вулиця Прорізна і на розі її "Дитячий світ". А де перетин Хрещатика і вулиці Леніна?

В підвалах напівзруйнованих будівель ще знаходили міни, які не розірвалися. Кияни виходили на суботники з прибирання уламків обвалених будівель. Поет закликав нас: "Мила сетрінько, любий братику, попрацюємо на Хрещатику".

В цю другу післявоєнну весну і приїхав до Києва С.О.Лебедєв, який в 1945 р. був обраний дійсним членом АН УРСР і став директором Інституту енергетики АН УРСР (з цього інституту незабаром виділився Інститут електротехніки - нинішній Інститут електродинаміки).

Країна заліковувала рани, завдані війною, і в цих умовах вкрай зросла потреба народного господарства у виконанні трудомістких розрахунків, які потрібно було виконати досить швидко, з високою точністю і достовірністю. Особливо це стосувалося потреб атомної і ракетної техніки, що розвививалася. Уже виникали завдання, пов'язані з розрахунком траєкторії літаючих пілотних і безпілотних систем в реальному масштабі часу. Виникали задачі вибору оптимальних конструкцій серед ряду можливих варіантів. Ці завдання є одними з найбільш характерних завдань, що вирішуються за допомогою швидкодіючих обчислювальних машин і сьогодні.

Крім атомної і ракетної техніки, потреба в швидких і точних обчисленнях, а особливо пов'язаних з можливістю автоматизації логічного вибору найбільш вдалих варіантів, шляхів знаходження оптимальних умов, виникала в області енергетики, хімічної і нафтохімічної промисловості (оптимізація технологічних режимів), радіоелектроніки, машинобудування (розрахунки конструкцій) і в інших галузях народного господарства.

На час приїзду до Києва С.О.Лебедєв був вже одним з найбільших фахівців з питань стійкості й автоматизації електричних систем. Написана ним в 1934 р. спільно з П.С.Ждановим монографія "Стійкість паралельної роботи електричних систем" протягом багатьох років була одним з основних підручників з цього питання.

Керуючи однією з лабораторій Всесоюзного електротехнічного інституту, Сергій Олексійович займався завданнями дослідження стійкості, для вирішення яких потрібно проведення складних і трудомістких розрахунків. Неможливість швидкого виконання цих розрахунків стримувала розвиток вітчизняної енергетики.

В країні в цей час йшло інтенсивне відновлення зруйнованої війною промисловості, починалося будівництво великих гідроелектростанцій на Волзі і велася підготовка до освоєння величезних енергетичних можливостей сибірських річок. Виникала необхідність передачі великих потужностей на значні відстані. В цих умовах питання підвищення стійкості паралельної роботи електричних систем набували найважливіше народногосподарське значення.

Крім вирішення задач стійкості енергосистем, С.О.Лебедєву доводилося вирішувати і ряд завдань, пов'язаних з електронною автоматикою, яка використовувалась в промисловості та оборонній техніці, у тому числі із створенням перших в країні електронних регуляторів та іншої апаратури.

Безперервно стикаючись у своїй науковій діяльності з утрудненнями, пов'язаними з неможливістю виконання громіздких розрахунків, Сергій Олексійович, будучи прекрасно ерудованим вченим, віддавав собі звіт в тому, що для успішного вирішення вкрай важливих завдань народного господарства і оборони, необхідне створення нової обчислювальної техніки, заснованої на застосуванні швидкодіючої електронної апаратури в поєднанні з програмним управлінням. Одним з перших він оцінив всю важливість створення електронних обчислювальних машин.

Цими ж питаннями цікавилися в роки війни і американські вчені, які за замовленнями військово-морського флоту США для вирішення деяких оперативних завдань берегової оборони (наприклад, завдання зустрічі снаряда, що летить і рухомого корабля) в 1945 р. розробили в Пенсильванському університеті і ввели в дію на Абердинському балістичному полігоні першу в світі електронну обчислювальну машину з фіксованими програмами ЕНІАК, яка спочатку була використана для розрахунків траєкторій польоту снарядів берегової артилерії, а згодом і для вирішення інших завдань.

Єдина публікація про цю машину була розміщена у виданні Пенсільванського університету автором ЕНІАК Д.П.Еккертом. У 1947 р. в Радянському Союзі з'явився американський журнал зі статтями Г.Айкена та Г.Гольдштейна з описом деяких принципів побудови ЕОМ. Однак ці описи були вельми туманні, без приведення достатнього конкретного матеріалу.

Таким чином, створення першої вітчизняної ЕОМ потрібно було починати буквально з нуля.

Слід дивуватися тій мужності і науковій безстрашності Сергія Олексійовича, який в 45 років, будучи вже відомим вченим, вирішив повністю переключитися на зовсім нову область науки. Потрібно дивуватися тій науковій і громадянській відповідальності та чуйності, з якою він безпомилково визначив величезну важливість і необхідність термінового створення ЕОМ в нашій країні, відсутність яких вже гальмувало розвиток надзвичайно важливих фундаментальних досліджень, що одержали надалі широкий розвиток.

У період підготовки до створення першої вітчизняної ЕОМ - "МЭСМ", з метою ознайомлення з існуючими на той час обчислювальними (неелектронними) машинами, а також для вироблення рекомендацій за основними технічними та математичним характеристикам нової розроблюваної машини в Інституті електротехніки був організований семінар, до участі в якому С.О.Лебедєв залучив, крім своїх безпосередніх помічників, багатьох видних учених - математиків і фізиків. Зокрема, цей семінар відвідували академік АН СРСР М.О.Лаврентьєв, академіки АН УРСР Б.В.Гнєденко і А.Ю.Ішлінський, член-кореспондент АН УРСР А.А.Харкевич та інші. Від Інституту електротехніки в семінарі брали участь: Л.Н.Дашевський, В.В.Крайницький, З.Л.Рабінович, І.П.Окулова, К.О.Шкабара та інші.

На семінарі було заслухано цикл лекцій І.Б.Погребисского про лічильно-аналітичні і релейні обчислювальні машини, які на той час випускалися в Радянському Союзі і за кордоном, повідомлення А.А.Харкевича про розвиток систем магнітного запису. Математики інформували семінар про характер завдань, які повинні були вирішуватися на електронних обчислювальних машинах. Були піддані додатковому розгляду питання структурної схеми машини та її основних технічних характеристик.

Головними питаннями, що обговорювалися були: 1. Форма подання чисел в машині (з плаваючою або фіксованою комою). 2. Кількість двійкових розрядів. 3. Система команд і склад операцій. Інші питання, пов'язані з технічними характеристиками, вирішувалися в процесі розробки машини з урахуванням реальних можливостей та рівня вітчизняної промисловості, що випускає радіодеталі, які, природно, не були призначені для роботи в ЕОМ.

1. Подання числа з "плаваючою комою" (тобто так, як це зазвичай робиться при ручному рахунку, коли кома, що відокремлює цілу частину числа від дробової, може розташовуватися між будь-якими розрядами) більш зручно і не вимагає введення спеціальних масштабів, однак машина при цьому ускладнюється приблизно на 20-30%. Якщо кому фіксувати перед яким-небудь розрядом (найчастіше перед старшим), то всі числа, з якими оперує машина, знаходитимуться в діапазоні від -1 до +1, тобто будуть правильними дробами, і для надання їм істинного значення потрібне застосування масштабів; при цьому конструктивна частина машини істотно спрощується. В результаті тривалого і вельми гострого обговорення цього питання на семінарі було прийнято рішення проектувати машину, яка буде оперувати числами, які мають кому, розташовану перед старшим розрядом, тобто простішу, що істотно скорочувало терміни розробки. Крім того, в той час було доцільно в цілях збільшення надійності ускладнювати програми і прагнути до можливого спрощення схем. Слід при цьому нагадати, що тоді ще не було напівпровідникових приладів та всі схеми збиралися на радіолампах, надійність яких була у багато разів менше, ніж у теперішніх транзисторів і тим більше у інтегральних мікросхем. Тому зменшення кількості елементів істотно збільшувало надійність машини. Ці міркування в той час були вирішальними при виборі форми подання чисел в машині.

2. Питання про систему числення (десяткова або двійкова) не дебатувалося. Всім було очевидно, що для електронних обчислювальних машин, де розряд числа просто представляється одним з двох стійких станів тригера, двійкова система є єдино прийнятною. Інші системи, у тому числі десяткова, вимагають для представлення одного розряду значно більше апаратури, і виконання арифметичних операцій істотно ускладнюється. Питання про кількість розрядів викликало особливо багато питань і сумнівів. Ті, хто пропонував вирішувати завдання, що вимагають підвищеної точності обчислень, пропонували збільшити кількість розрядів. Інші стверджували, що для першої машини можна обмежитися і 12 двійковими розрядами. Зрештою довелося дізнатися думки певного числа фахівців, після чого, обробивши їх статистично, вибрати найкраще рішення. Таким чином, прийшли до рішення будувати машину на 17 двійкових розрядах (включаючи розряд для знака числа), а якщо знадобиться, то додати кілька розрядів, коли машина почне працювати, заздалегідь передбачивши в конструкції таку можливість.

Як з'ясувалося невдовзі (в 1950 році), кількість розрядів виявилася недостатньою і за обгрунтованим наполяганням академіка АН УРСР Б.В.Гнєденко, математиків С.Г.Крейна і С.А.Авраменко і балістиків кількість розрядів машини було збільшено до 21-го (включаючи знак), у зв'язку з чим точність обчислень значно зросла, це дозволило складати таблиці і вирішувати досить складні завдання зовнішньої балістики.

3. З цього питання особливих розбіжностей у думках не було. Всі погодилися на природній і найбільш доступній для розуміння і освоєння триадресній системі команд, яка, однак, на даний час не визнається найкращою, хоча згодом і створювалися великі триадресні машини поряд з дво- і одноадресними (наприклад, БЕСМ, М-20, М-220 - триадресні машини).

В триадресних машинах команда (за іншою термінологією - інструкція) складається з коду операції, яку потрібно виконати (наприклад, скласти, помножити і т.і.), адреси (тобто місця розташування в пристрої пам'яті) першого числа (наприклад, першого доданка, множеного, діленого і т.і.), другого числа (другого доданка, множника, дільника і т.і.), а також адреси (номера) осередка запам'ятовуючого пристрою, куди необхідно направити результати обчислень.

Саме така система команд була прийнята в машині "МЭСМ". До складу операцій, виконуваних машиною, були включені ряд арифметичних (додавання, віднімання, множення, ділення, додавання і віднімання модулів чисел, тобто без урахування їх знака), деякі логічні (наприклад, порівняння чисел з урахуванням і без урахування їх знака) та операції управління (умовні та безумовні переходи, що вимагаються для автоматизації виконання програм, операцій вводу, виводу та звернення до зовнішніх запам'ятовуючим пристроям) та інші - всього 13 різних операцій.

В процесі розробки і при експлуатації деякі операції були модернізовані і, крім того, додані ще дві. Нові та модернізовані операції вводилися в основному шляхом розміщення ознак в невикористовуваних розрядах існуючих команд.

В кінці 1947 р. в Інституті електротехніки АН УРСР постановою Президії АН була створена лабораторія № 1 (спецмоделювання та обчислювальної техніки), яку очолив С.О.Лебедєв. З властивим йому талантом ученого-організатора він почав комплектувати штат лабораторії. Фахівців з електронної обчислювальної техніки тоді ще не було. Вибір Сергієм Олексійовичем своїх основних помічників визначався їх науково-технічною кваліфікацією, попереднім досвідом роботи в галузі електронної техніки і змістом наукових робіт (дисертацій). Спочатку штат лабораторії складався всього з 9-10 чоловік. З них було тільки два кандидати наук, зовсім недавно закінчили аспірантуру і захистили дисертації.

Зараз навіть важко уявити собі ті умови, в яких проходили заняття аспірантів АН УРСР взимку 1944-1945 рр. В неопалюваному і вельми малолюдному приміщенні Президії АН на Володимирській, 54 в порожньому конференц-залі в пальто, рукавичках, валянках або чоботях сиділи за столом президії всі нечисленні (здається, на всю Академію наук було їх тоді чоловік 20-25) аспіранти, намагаючись зігрітися енергійними вправами у вживанні контініуса в англійській мові або випутуючись з плюсквамперфетів німецької.

Над електронними схемами своїх дисертацій ми працювали в лабораторії А.Н.Міляха, який тоді займався своєю докторською дисертацією. Там нам відвели два лабораторних столи, дали невелику кількість резисторів і конденсаторів, декілька радіоелектронних ламп і вимірювальних приладів. Вимірювальна апаратура тоді була на вагу золота, і осцилографами ЕО-4, які зараз здаються копалинами іхтіозаврів або звичайними дротяними реостатами, доводилося користуватися по черзі.

Сергій Олексійович був суворим керівником, зрідка він підходив до робочого столу з зібраною схемою, сідав поруч на високий табурет, дивився на прилади, перегортав журнал записів і мовчки курив. Часом схема вперто не хотіла стабілізуватися і правильно працювати, що було дуже прикро для її автора. Але на всі питання він спокійно відповідав: "Подумайте ще самі над цим". Іноді він говорив: "Спробуйте збільшити інерційність цієї ланки" - і йшов.

Крім двох "зі ступенем" товаришів, інші співробітники лабораторії №1 були інженери радіоелектронщики, які закінчили Київський політехнічний інститут перед самою Вітчизняної війною. Тільки В.В.Крайницький був інженером-механіком, конструктором і з першого і до останнього дня займався проектуванням конструктивної частини машини. Була ще одна невелика група інженерів-електриків (З.Л.Рабінович, Н.І.Фурман і Р.Я.Черняк), яка під керівництвом Сергія Олексійовича працювала над системою моделювання автопілотів літальних апаратів. Згодом в цій області З.Л.Рабінович, а, потім і Р.Я.Черняк захистили кандидатські дисертації і на стадії остаточного налагодження машини приєдналися до колективу розробників машини, який значно збільшився на той час.

На початку 1948 р. нашому не надто великому колективу Сергій Олексійович повідомив, як завжди дуже спокійно і по-діловому, що в найкоротші терміни ми повинні створити і здати в експлуатацію електронну обчислювальну машину - ЕОМ і що це буде головною роботою нашої лабораторії на найближчі 2-3 роки.

Чи багато хто чув тоді слово "ЕОМ"? Чи багато хто знали, що це таке? Йшов 1948 рік, науково-технічна революція тільки набирала свій стрімкий хід, і слова "НТР", "ЕОМ", "супутник" та ін. з'явилися значно пізніше.

Однак для того щоб почати роботу, лабораторії потрібно було приміщення. Це була нелегка задача - знайти приміщення в напівзруйнованому Києві 1948 року. Велику допомогу у вирішенні цього питання надала Президія АН УРСР, і особливо віце-президент академік М.О.Лаврентьєв, який з його широкою науковою ерудицією і великим досвідом організатора наукових робіт прекрасно розумів всю важливість термінового створення ЕОМ в нашій країні і протягом усього часу створення "МЭСМ" постійно тримав її в полі свого зору і надавав велику допомогу і підтримку в роботі нашої лабораторії.

І от Сергій Олексійович везе нас дивитися наше майбутнє місце роботи. Їдемо до Голосіївських ставків по міській дорозі, повз те місце, де тепер стоїть будівля Автовокзалу, далі починається погана брукова дорога. Зліва - ліс, справа - порожнє поле. Скінчився ліс, і ми їдемо по пустельних полях і луках, повз те місце, де тепер ВДНГ. Потім путівець "грунтовка". Машину трясе, - 15 км - не близький шлях по такій дорозі. І, раптом - в'їжджаємо в ліс, розкішний дубовий ліс, де столітні дуби зберігають пам'ять про багато подій. Ще недавно, під час героїчної оборони Києва, ці дуби були свідками запеклих боїв з німецько-фашистськими загарбниками, що відбувалися тут. Багато дерев позначені кулями і осколковими ранами. В лісі зарослі травою воронки і укриття.

Над лісом показуються куполи собору - це Феофанія, колишня монастирська обитель. Купол головної дзвіниці напівзруйнований прямим попаданням снаряда. Розповідають, що там розташовувалося кулеметне гніздо захисників Києва. Монастир весь оточений лісом, до нього веде прекрасна липова алея - колишній архієрейський в'їзд. Біля собору будівля монастирської трапезної з приміщеннями для прочан, фруктовий сад, ягідники, озера, де водилися дзеркальні коропи. Непогано влаштовувалися святі отці.

Будівля, запропонована Сергію Олексійовичу для лабораторії, була напівзруйнована, але Сергій Олексійович і ми разом з ним не сумували - головне, стіни є.

Багато зусиль було докладено Інститутом електротехніки та Президією АН УРСР, зокрема М.О.Лаврентьєвим, щоб привести це приміщення в більш-менш придатний для роботи стан, після чого лабораторія приступила до роботи. Звичайно, ні про який водопровід, каналізацію, парове опалення та інші "надмірності" не могло бути й мови. Кімнати опалювалися печами, і так як в штаті лабораторії не було опалювача, а перший час навіть і прибиральниці, то прибирали ми самі, так само як спочатку топили дровами печі.


Лев Дашевський, Катерина Шкабара. "Як це починалося"
Москва, "Знание", 1981
©Видавництво "Знание", 1981