Iлюстрацiї. Лiтература. Додатковi матерiали Перелiк друкованих робiт академiка АН СРСР В.М.Глушкова.Росiйською мовою Комп'ютери. Периферiйнi пристрої. Мережi. Використання комп'ютерiв в системах Вiктор Михайлович Глушков. Життя та творчiсть. Змiст Вiктор Глушков - основоположник iнформацiйних технологiй в Українi та колишньому СРСР

"Дніпро" - перша вiтчизняна напiвпровiдникова управляюча машина широкого призначення.


Героїчний перiод

В своїй "Сповiдi" В.М.Глушков згадує:

"...Мною в 1958 р. на Всесоюзнiй конференцiї в Києвi1, була висунута iдея створення унiверсальної управляючої машини, її зустрiли в багнети. Багато фахiвцiв в галузi обчислювальної технiки дружно виступили проти. Справа в тому, що в той перiод унiверсальна машина уявлялася обов'язково ламповою, а це вимагало величезних залiв, кондиционованого повiтря, тобто нiяк не погоджувалося з виробництвом i керуванням технологiчними процесами.

Але вже в той час Б.М.Малиновський (заввiддiлом Iнституту) займався (один з перших у СРСР) напiвпровiдниковими елементами для електронних обчислювальних машин. У вiддiл, яким керував Б.М.Малиновський, прийшли молодi фахiвцi з Київського полiтехнiчного iнституту, i смiливо взялися за розв'язання цiєї задачi, незважаючи на одноголосну опозицiю. Молодi фахiвцi поповнили й iншi вiддiли, зайнятi роботою по створенню управляючої машини широкого призначення (УМШП). Нами були висловленi всi основнi iдеї, що потiм стали пануючими, - насамперед про те, що машина обов'язково повинна бути напiвпровiдниковою, транспортабельною, високонадiйною, малорозрядною (26-розрядною) - цього досить для керування технологiєю в бiльшостi процесiв, i саме головне, iдея про унiверсальний пристрiй зв'язку з об'єктом (ПЗО). ПЗО - це набiр аналого-цифрових i цифро-аналогових перетворювачiв, керованих вiд машини, за допомогою яких машина приєднується до виробничого процесу.

Розробку машини доручили Б.М.Малиновському, вiн був головним конструктором, а я - науковим керiвником. Робота була виконана в рекордно короткий термiн: вiд моменту висловлення iдеї на конференцiї в червнi 1958 року до моменту запуску машини в серiю в липнi 1961 року й установки її на рядi виробництв пройшло всього три роки. Наскiльки менi вiдомо, цей результат залишається свiтовим рекордом швидкостi розробки i впровадження дотепер.

Паралельно зi створенням УМШП, що одержала згодом назву "Дніпро", була проведена за участю ряду пiдприємств України велика пiдготовча робота з її застосування для керування складними технологiчними процесами. Разом зi спiвробiтниками металургiйного заводу iменi Дзержинського (Днiпродзержинськ) дослiджувалися питання керування процесом виплавки сталi в бесемерiвських конверторах, зi спiвробiтниками Содового заводу в Слов'янську - колоною карбонiзацiї й iн. У порядку експерименту вперше в Європi з моєї iнiцiативи було здiйснено дистанцiйне керування бесемерiвським процесом протягом декiлькох дiб пiдряд у режимi порадника майстра. Розпочалися дослiдження з застосування машин "Дніпро" для автоматизацiї плазових робiт на Миколаєвському заводi iменi 61 комунара. У них брали участь Б.М.Малиновський, В.I.Скурихін, Г.А.Спину й iн.

Комп'ютер "Дніпро" став першою вiтчизняною напiвпровiдниковою машиною (якщо не вважати спецмашин), вона прекрасно витримувала рiзнi клiматичнi умови, тряску й iн.

Потiм з'ясувалося, що американцi трохи ранiше нас почали роботи з унiверсальної управляючої напiвпровiдникової машини, аналогiчної "Дніпро", але запустили її у виробництво в червнi 1961 року, одночасно з нами (ймовiрно мається на увазi американська машина PB-300. - Прим. Малиновського). Так що це був один з моментiв, коли нам удалося скоротити до нуля той розрив, що був стосовно американської технiки, нехай в одному, але дуже важливому напрямку. Помiтьте також, що наша машина була першою вiтчизняною напiвпровiдниковою машиною (якщо не вважати спецмашин).

Ця перша унiверсальна напiвпровiдникова машина, яка пiшла в серiю, побила й iнший рекорд - рекорд промислового довголiття, оскiльки випускалася десять рокiв (1961-1971), тодi як цей термiн звичайно не перевищує п'яти-шести, пiсля чого потрiбна вже серйозна модернiзацiя. I коли, пiд час спiльного космiчного польоту "Союз Аполлон", треба було упорядкувати демонстрацiйний зал у Центрi керування польотами, то пiсля тривалого вибору машин, що iснували в той час, (у 1971 чи 1972 р. почалася ця робота) вибiр усе-таки зупинився на комп'ютері "Дніпро", i двi машини керували великим екраном, на якому усе вiдображалося, - стикування i т.п. (система розроблялася пiд керiвництвом А.О.Морозова). Машина ця пiшла на експорт i працювала в багатьох соцiалiстичних країнах.

Першi машини "Дніпро" випускав Київський завод "Радiоприлад". Одночасно з розробкою машини "Дніпро" в Києвi став будуватися, з iнiцiативи Iнституту кiбернетики, пiдтриманої урядом, завод обчислювальних i управляючих машин (ОУМ) - "Електронмаш". Так що розробка комп'ютера "Дніпро" поклала початок великому заводу з виробництва ЕОМ.

Так закінчився героїчний період нашого розвитку. Я називаю цей час героїчним тому, що нам доводилося робити не тільки те, що було призначено, але і значно більше й у дуже важких умовах."

Як створювався комп'ютер "Дніпро"

Про становлення цифрової обчислювальної техніки в Обчислювальному центрі АН України керованому Віктором Михайловичем Глушковим згадує його заступник з наукової частини Борис Миколайович Малиновський:

"Хочу розповісти, що стоїть за словами В.М.Глушкова "героїчний період нашого розвитку" Оскільки доводилося більше усіх піклуватися про розробку УМШП, то до кінця її жартівники називали УМШП-"РОЗУМУ-ПОЗБАВЛЕНИЙ". Роботи дійсно було багато і не завжди вона клеїлася. Через рік чи півтора довелося взяти весь обсяг роботи під свій твердий контроль, що я і зробив, користуючись можливостями заступника директора. Потім зрозумів, що потрібний проектно-конструкторський відділ, і умовив Віктора Михайловича створити його. У якості завідуючого "підвернувся" Ю.Т.Митулинський, людина з гарними організаційними здібностями. Відділ був швидко розгорнутий і приступив до конструювання машини.

Так створювалася кадрова база великої для того часу розробки.

Принципи побудови (вибір структури й архітектури) і налагодження

І все-таки головними були і залишалися питання: якою повинна бути машина - принципи її побудови, основні параметри, структура й архітектура (як стали говорити пізніше). Вони визначалися її призначенням - керування широким колом виробничих процесів. Довелося зайнятися їхнім вивченням.

Пам'ятаю, мені спало на думку написати в різні науково-дослідні організації, університети, ряд промислових організацій листа про те, що розробляється УМШП, що ми шукаємо прихильників створення такої машини, і ті, хто бачить можливості її використання, згодний працювати разом з нами, може висловити вимоги до УМШП. Було розіслано понад 100 листів. Віктор Михайлович схвалив мій задум. Позитивні відповіді прийшли від чотирьох організацій, у тому числі від НДІ хімічної промисловості - "НІОХІМ" - (м.Харків), інші організації або не відповіли, або надіслали нічого не значущі відписки.

Мені довелося засісти за книги з описом вимірювальних приладів, регуляторів, сервомеханізмів, технологій, використовуваних у промисловості. У той час ніякої єдиної системи вимірювальної техніки не існувало. В основному використовувалися стрілочні прилади. По положенню стрілки чи іншого покажчика на шкалі можна було прочитати величину вимірюваного параметра. Таке ж положення було з регуляторами.

У управляючу машину дані про процес, які знімалися з приладів, треба було вводити автоматично, за її командами. Також автоматично було потрібно керувати регуляторами і сервомеханізмами. Постала проблема об'єднання обчислювальної частини ЕОМ з об'єктом керування. Саме в стінах нашого відділу спецмашин народилася тоді назва пристрою, покликаного виконувати ці функції: ПЗО - пристрій зв'язку з об'єктом. Слово ПЗО узвичаїлося, стало зрозумілим усім, хто займається управляючими машинами.

Розроблювачам ПЗО відразу стала очевидна необхідність стандартизації електричних сигналів на виході вимірювальних приладів і на вході сервомеханізмів, що впливають на процес. Тільки в цьому випадку створення ПЗО, розраховане на прийом багатьох вхідних і видачу багатьох вихідних сигналів, ставало можливим. Це змусило фахівців в галузі вимірювальної техніки зайнятися питаннями стандартизації промислової автоматики. Буваючи на конференціях, семінарах, відвідуючи підприємства, я багаторазово обговорював ці питання з тими, хто був близький до них, щоб скласти уявлення про майбутнє ПЗО. Зрештою нам удалося його спроектувати. Багато праці в цю роботу доклали В.М.Єгипко і Л.О.Жук.

Що стосується обчислювальної частини (арифметичного пристрою і пам'яті), то у відношенні її структури й архітектури усе було ясно. Однак виникало багато технологічних труднощів, наприклад, створення феритної пам'яті на мініатюрних сердечниках.

Запам'ятовуючий пристрій УМШП на мініатюрних феритних сердечниках, розроблений під керівництвом І.Д.Войтовича став першим у країні і забезпечив високу надійність і невеликі розміри машини. Для пристрою введення-виведення програми і даних були обрані широко застосовувані в той час пристрій уведення даних з перфострічки і цифродрук з електричним приводом.

З огляду на наближення комплексного налагодження УМШП, я, за порадою В.М.Глушкова, постарався сконцентрувати всі роботи в себе у відділі. Налагодження ПЗО вів В.М.Єгипко, що працював у відділі і раніше, арифметичний пристрій налагоджував В.С.Каленчук, запам'ятовуючий пристрій вів спочатку В.Г.Пшеничний, потім І.Д.Войтович. Структурну схему всієї машини допрацьовували я й А.Г.Кухарчук. Пристрій керування вела Л.О.Коритна, пристрій живлення - Е.Г.Райчев.

Розробка пристроїв введення-виведення затримувалася. У цей час у наш ОЦ прийшов на роботу д.т.н. Б.Б.Тимофєєв із Грузії. В.М.Глушкова не було, приймав його я і відразу запропонував очолити відділ пристроїв введення-виведення, передав йому частину співробітників свого відділу. Комплексне налагодження машини було проведено за лічені тижні - позначилася висока якість налагодження основних пристроїв.


Доказ універсальності

Передати машину в серійне виробництво можна було, довівши універсальність її призначення, працездатність і наявність документації для серійного випуску.

Коли про створення машини стало відомо в країні, до нас в ОЦ АН України стали приїжджати численні посланці з різних організацій для переговорів про її постачання. З'явилася можливість вибору. Однак це питання не було простим. По-перше, кожному "обраному" споживачу треба було виготовити і поставити УМШП, вписати її в схему технологічного процесу. Я намагався відібрати найбільше "придатних" споживачів, на прикладі яких можна було довести універсальність УМШП. По-друге, доводилося піклуватися про те, щоб машина потрапила у вмілі руки, - ми домагалися, щоб замовники надсилали своїх співробітників для попереднього навчання. По-третє, шукали замовників, здатних піти на великий госпдоговір і поставити хоча б частину транзисторів, діодів та інші радіодеталі, необхідні для виготовлення машин.

Необхідно подумати про Державну комісію, її склад, голову. А головне - швидше закінчувати комплексне налагодження. Основні об'єкти контролю і керування, на прикладі яких можна було показати можливості УМШП, уже були намічені: бесемерівський конвертор на Дніпродзержинському металургійному заводі; карбонізаційна колона на Слов'янському содовому заводі; ділянка плазових робіт на Суднобудівному заводі імені 61 комунара в Миколаєві; клас для навчання курсантів у КВІРТУ (Київ).

На обраних об'єктах розгорталися роботи з алгоритмізації процесів, прив'язці УМШП до об'єктів, йшла підготовка кадрів, частина з яких працювала прямо в моєму відділі, беручи участь у налагодженні УМШП.

Бесемерівський конвертор був намічений за вказівкою В.М.Глушкова. Він побував у Дніпродзержинську з лекцією. Познайомився з завідувачем кафедрою автоматики Дніпродзержинського заводу-втузу С.К.Гаргером. Той вів роботи з визначення оптимального часу повалки конвертора. Фактично робота тільки починалася, сам бесемерівський процес відживав свій вік, але Гаргер зумів зацікавити Віктора Михайловича ідеєю прискорення плавок, можливістю використання для цієї мети ЕОМ, і Глушков захопився цією ідеєю. Він вирішив не чекати появи УМШП, а запропонував провести повалку з застосуванням ЕОМ "Киев", створеної у нас в ОЦ АН України. Для стикування з датчиками на конверторі (а їх було всього два) було вирішено виготовити й установити в цеху реєструючу цифрову установку РЦУ. Робити її Глушков доручив Андрію Івановичу Нікітіну. Керував цією роботою сам, але просив, щоб і я в ній брав участь.

Проведений у 1958 році дослід ледь не зірвався. Постійно виходила з ладу лінія зв'язку, відмовляла ЕОМ "Киев", порушувалася робота РЦУ, не давали потрібних показань датчики. Для остаточного налагодження алгоритму довелося провести ще один дослід керування конвертором на відстані, коли запрацювала УМШП. Вона виявилася надійнішою ніж ЕОМ "Киев", але лінії зв'язку і РЦУ як і раніше підводили, ледь не зірвавши експеримент. Треба було везти машину в Дніпродзержинськ і там, на місці, завершувати обробку системи.

Другим об'єктом була карбонізаційна колона на Слов'янському содовому заводі. Відстань до нього була вдвічі більше, але я все-таки умовив "НІОХІМ" провести дослід керування колоною на відстані. Спокушало те, що цей інститут мав точну алгоритмічну модель колони, і це могло сприяти успіху. Крім цього сам завод не квапився купувати машину, і вдалий досвід міг підштовхнути вирішення цього питання.

Спрощений алгоритм керування підготував Іван Олександрович Янович - дуже здібний математик, що працював у моєму відділі. Досвід пройшов удало. Від "НІОХІМ" і заводу ми одержали акт про те, що керування за допомогою ЕОМ (була використана УМШП) дає ефект у кілька десятків тисяч карбованців за рік. Питання про покупку машини було відразу ж вирішено.

Третього споживача УМШП ми не шукали, він сам знайшов нас.

До Києва приїхав і звернувся до нас Г.І.Мацкевич, що працював на Суднобудівному заводі імені 61 комунара в Миколаєві. Людина з цікавою долею. Під час Першої світової війни він потрапив у Францію і жив там до 1954 року, потім разом з родиною повернувся на батьківщину. Працював у плазовому цеху заводу, де готують креслення деталей корпуса судна для наступної вирізки з аркушів сталі. Захопився ідеєю економії сталевих аркушів шляхом застосування оптимальної розкладки деталей корпуса на листі сталі. Запропонував свою ідею як винахід. Нас просив стати співвиконавцями.

У моєму відділі працював В.І.Скурихін. Він став співробітничати з миколаївським винахідником. З'ясувалося, що пропоноване Мацкевичем, - мала дещиця того, що можна зробити на заводі за допомогою ЕОМ. Так, наприклад, плазові роботи, при яких було потрібно вичертити судокорпусні деталі на плазі - гладкій поверхні підлоги величезного залу, майже рівного за розмірами футбольному полю, можна було перенести в ЕОМ. Для цього потрібна була дуже велика робота математиків. У складі групи Скурихіна вони були, і він узявся за цю роботу. Я продовжував займатися автоматизацією розкладки деталей на листі сталі разом із Машбіц і продовжував керувати роботою в цілому. Треба було подбати про те, щоб на завод надійшла УМШП у максимальній модифікації, інакше її можливостей не вистачило б для плазових розрахунків.

Під час першої поїздки в Миколаїв з'ясувалося, що з заводом працює також Інститут автоматики (Київ). Керував роботами к.т.н. Г.Л.Спину. Задача полягала в тому, щоб виготовити газорізальний верстат для вирізки судокорпусних деталей, що працює по програмі, записаній на магнітну стрічку. Ця задача "стикувалася" з нашими. Таким чином, з'явився задум створити комплексну автоматизовану систему підготовки і вирізки судокорпуснмх деталей. Вона одержала назву "Авангард" (за назвою газорізального автомату) і виявилася першою в СРСР.

Робота зі створення класу навчання на базі ЕОМ у КВІРТУ готувалася без нашої участі. Там знайшлися кваліфіковані кадри, і від нас тільки чекали саму УМШП.


Серійне виробництво

Про широке впровадження УМШП можна було думати тільки при організації її серійного виробництва. У той час у країні були раднаргоспи, багато складних питань вирішувалися на місці, і мені повезло. Коли прийшов до керівника промислового відділу Київського раднаргоспу П.І.Кудіну, розповів про УМШП, її застосування, численні запити і необхідність організувати серійне виробництво, він, подумавши, назвав мені завод "Радіоприлад", де директором був М.З.Котляревський.

Йти до директора заводу один я не зважився, попросив Віктора Михайловича. Пішли разом.

Котляревський, до нашої радості, без особливих розмов і пояснень погодився. Єдине, що його цікавило, - так це розміри машини. Оскільки завод випускав осцилографи, то ми порівняли УМШП із ними, сказавши, що машина в 5-6 разів більше осцилографа. Директора ця відповідь задовольнила. Сказав, що підготує приміщення, набере монтажників і виділить, якщо знадобиться, людей для доробки документації на машину. Ми пішли в захопленні від енергійного директора. Свою помилку - порівняння УМШП з осцилографами - я зрозумів пізніше.

Однак підготовка серійного випуску УМШП зажадала величезної праці, наполегливості, подолання різного роду труднощів.

По-перше, визнання необхідності універсальної управляючої машини не прийшло саме собою. У той період усі захоплювалися тільки машинами спеціалізованими ("Сталь 1", "Сталь 2", бортові ЕОМ та ін.). Пам'ятаю, я підготував статтю "Управляюча машина широкого призначення". З журналу "Автоматика і телемеханіка", куди була послана стаття, її повернули, відзначивши, що питання не актуальне. Це було, якщо не помиляюся, у 1958 році, коли в одному з американських журналів з'явилася стаття про машину РВ-300, головним достоїнством якої відзначалася її універсальність.

У 1959 р. у Москві проводилася перша всесоюзна нарада по управляючим машинам. Там була і моя доповідь про УМШП, що вже починала оживати. Доповідь викликала численні питання. Мене включили в комісію з підготовки рішення наради. У проект включили фразу: "Схвалити розробку УМШП в АН УРСР". На заключне засідання комісії з'явився начальник відділу обчислювальної техніки Держплану СРСР Лоскутов. Я знав його по книзі, присвяченій різного роду РЦУ і спеціалізованим ЕОМ (досить примітивної). Тримався він як царський вельможа. Почувши фразу про УМШП, сказав:

- Викреслити, щоб і духу не було. Ця машина робиться заради похоті академіків і нікому не потрібна.

Фраза була викреслена.

Сперечатися із самозакоханою людиною, наділеною величезною владою, було марно.

Проти УМШП почалася війна, тільки безкровна. З одного боку - бюрократична, з іншого боку - від небажання зрозуміти і підтримати прогресивну розробку. Та й працювати доводилося по-фронтовому, - тривале комплексне налагодження вели цілодобово.

Я приходив на роботу о восьмій ранку, годину-півтори займався справами заступника директора - читав, складав і підписував різні "папери", інші денні години ішли на організацію справ по УМШП. Повертався додому не раніше дванадцяти ночі. Перед тим як іти додому знову переглядав пошту, що нагромадилася за день. І так щодня, за винятком відряджень, протягом усіх трьох із зайвим років, поки створювалася УМШП.

Дуже важко було працювати з заводчанами.

Коли одержали з заводу першу виготовлену там машину, нас охопив жах. Це було збіговисько деталей - і тільки. Усі численні паяні з'єднання - а їх було понад 100 тисяч, - були виконані самим огидним чином і постійно відмовляли. Контакти в розніманнях - а їх було теж чимало (близько 30 тисяч) - постійно порушувалися. Налагодити таку машину було просто неможливо. Що ж з'ясувалося після відвідування цеху, де збирали УМШП ?

Директор заводу, почувши лише те, що машина в 6 разів більше осцилографа, набрав хлопчиків та дівчаток, які щойно закінчили школу, посадив їх на робочі місця в щойно обладнаному приміщенні, озброїв паяльниками, і от вони й почали "паяти" елементи машини (пайки хвилею ще не було) і ламати рознімання необережним поводженням.

Оскільки термін установки першої УМШП у бесемерівському цеху наближався, довелося перепаяти практично всю машину, замінити багато рознімань, і тоді налагодження пішло.

Пам'ятаю, у ті важкі дні я зібрав усіх, хто міг допомогти, і сказав:

- Розумію, що робота дуже нелегка. Але на фронті було важче. Повірте мені: ви ж не гірше фронтовиків!

Я звертався до молодих - більшості було 23-25 років; мені виповнилося 35, я був на 10 років старший, плюс - участь у війні, що додала відповідальності і самостійності, ще два довоєнних роки служби в армії.

Мої слова вплинули: співробітники працювали не щадячи сил (А.Г.Кухарчук, B.C.Каленчук, Л.О.Коритна, В.Г.Пшеничний, І.Д.Войтович та ін.).

Приймати машину приїхала Держкомісія на чолі з академіком А.О.Дородніциним. До неї були включені і представники заводу.

Почався прогін машини на час, потім іспити на нагрівання, на працездатність при заміні елементів, вирішувались задачі, запропоновані членами комісії, постійно йшли тести на справність пристроїв і машини в цілому. Іспити велися вдень і вночі протягом тижня. Заводчани улаштували дійсну змову при прийманні документації. Хоча остання готувалася за участю заводських конструкторів, представник заводу Л.П.Пасіков висловив особливу думку про те, що частину документів треба переробити.

Комісія прийняла УМШП із високою оцінкою, відзначила, що це перша в Радянському Союзі напівпровідникова управляюча машина і що необхідно провести через рік її другий іспит безпосередньо на місцях застосувань.


Тернистий шлях впровадження

Рекомендація для серійного виробництва була дана. Проте справи з виготовленням перших зразків УМШП на заводі йшли геть погано. Технологія виготовлення як і раніше залишалася дуже недосконалою. До наших вимог і порад заводчан ставилися абияк.

Років через п'ять після цього найтяжчого року, коли нам доводилося майже постійно бувати в цеху заводу, де йшло виготовлення УМШП, я, приїхавши зі Швеції, де робив доповідь на симпозіумі ІФАК-ІФІП по застосуванню ЕОМ для керування в промисловості, зустрів головного технолога заводу тієї пори - В.А.Згурського (пізніше він став директором заводу, а потім мером Києва).

Він запитав мене:

- Борис Миколайович, що це ви сумний такий?

- У США й Англії обчислювальну техніку упроваджують уже ті, кому вона потрібна, а в нас - я махнув рукою.

- Повинен вам покаятися, - сказав Валентин Арсентійович, - коли ви передали УМШП на завод для серійного випуску - я робив усе можливе, щоб вона не пішла! А тепер готовий стати перед вами на коліна, - продовжував він, - щоб просити допомогти установити УМШП у гальванічному цеху і створити на її базі систему керування гальванічними автоматами. Я зрозумів, що це дуже перспективно!

Після цієї зустрічі з колишнім головним технологом стало ясно, чому "впровадження" у серійне виробництво УМШП йшло так важко!

Пам'ятаю, що його проханню надзвичайно зрадів: виходить, наші споживачі обчислювальної техніки усвідомили її можливості, а раз так - усе піде на лад і в нас, а не тільки в США, Англії й інших розвинених країнах!

По наївності я ще продовжував думати, що все нове, прогресивне повинно відразу ж знаходити підтримку, що про опір технічному прогресу пишуть лише в книгах.

Нарешті були виготовлені, налагоджені ті зразки УМШП, які треба було ставити на промислових об'єктах, щоб на місцях застосувань довести їх працездатність і універсальність.

Ці зразки купувалися в напівналагодженому вигляді, комплексне налагодження виконувалося розроблювачами мого відділу з залученням співробітників підприємств, куди поставлялися машини.

На підприємствах на повний хід йшла підготовка до використання УМШП. Мені все-таки удалося домогтися швидкого і якісного виконання робіт.


Піонерські цифрові управляючі системи

Почалася кропітка, як правило, цілодобова робота на місцях установки УМШП. У Дніпродзержинську зібрався непоганий колектив на чолі з інженером М.А.Трубіциним. Набагато пізніше був прийнятий на роботу Віталій Петрович Боюн, який мав практичні навички налагодження радіоапаратури, отримані в армії.

Продовжували роботу К.С.Гаргер і його група, а також, з нашої сторони, А.І.Нікітін, які готували вимірювальні прилади й алгоритм керування повалкою конвертора.

На Миколаївському суднобудівному заводі велику роботу проводили В.І.Скурихін і його група (В.Г.Тюпа, Ю.І.Оприско й ін.). Продовжувала працювати над алгоритмом розкладки Г.Я.Машбіц, машину налагоджував Ю.Л.Соколовський з помічниками. Дирекція заводу, на відміну від підприємства в Дніпродзержинську, усіма силами намагалася підтримати роботу, активно підключала своїх співробітників до переходу від креслення деталей корпуса судна на плазі до розрахунку контурів деталей на ЕОМ з видачею перфострічки для верстата з програмним керуванням "Авангард".

На Слов'янському содовому заводі разом з технологами "НІОХІМ" працював мій аспірант В.І.Грубов.

З огляду на те, що до цього часу відділ узяв на себе ще ряд робіт, сил наших явно не вистачало. Нерідко справи йшли по прислів'ю: "ніс витягли, хвіст загруз" і т.д.

З нових цікавих робіт варто згадати створювану в Підлипках (нині місто Корольов) під Москвою, в організації, де працював С.П.Корольов, систему автоматизації процесів виміру при продувці виробів в аеродинамічних трубах. Аналогічна робота розгорталася в ЦАГІ, але без нашої участі. Керівник її А.Д.Смирнов розраховував створити систему силами свого відділу, від нас було потрібно лише постачання УМШП.

Пізніше, коли машина пішла в серію, пропозиції про проведення спільних робіт посипалися, як з рогу достатку. Однак нам доводилося обмежуватися порадами, консультаціями. Крім того, я організував семінар по управляючим машинам і системам, що незабаром набув значення всесоюзного, користувався дуже великою популярністю - на нього з'їжджалися представники десятків міст, сотень організацій. Як результат роботи семінару з'явився журнал "Управляющие системи и машини".

Наступила черга нового - останнього іспиту УМШП, безпосередньо на місцях користування. Приймання проводила та ж Державна комісія під головуванням академіка А.О.Дородніцина. Він запропонував ознайомитися і випробувати дві системи - у Дніпродзержинську і Миколаєві. Подробиць поїздок та іспитів не пам'ятаю. Вони пройшли дуже успішно. Запам'яталася одна важлива обставина. При зустрічі комісії з директором на металургійному заводі в Дніпродзержинську директор не виявив абсолютно ніякого інтересу до системи, що впроваджувалася. Йому було зовсім нецікаво слухати слова А.О.Дородніцина про можливість розвитку робіт з використання управляючих машин на заводі. Він позіхав, усім виглядом даючи зрозуміти, що все це заводу абсолютно ні до чого і він ледь терпить нав'язливого академіка.

У Миколаєві усе було навпаки. Головний інженер підприємства Іванов не залишав комісію ні на хвилину. З гордістю показував, що зроблено і яку велику користь принесло заводу використання ЕОМ. Чітко окреслив перспективу, що буквально заворожувала.

Пам'ятаю, тоді мені подумалося: от чому роботи в Дніпродзержинську розгорталися так важко, а в Миколаєві йшли, як по маслу. І згодом це дуже позначилося. У Миколаєві незабаром був створений могутній ОЦ Міністерства суднобудування, що став забезпечувати суднобудівні заводи галузі, розташовані в Україні. У Дніпродзержинську в цілому ряді цехів (доменний, прокатний та ін.) ставилися ЕОМ, створювалися системи, але розгорталися вони повільно і працювали погано.

У бесемерівському цеху УМШП працювала кілька років. Були удосконалені датчики, алгоритми, але невпорядкованість і занедбаність технологічного процесу не дозволили здобути належного ефекту. Надалі, за моїми відомостями, цех був кардинально реконструйований. Позитивною стороною роботи було те, що ми, розроблювачі обчислювальної техніки, відчули - для цехових умов потрібні дуже надійні машини. Слід зазначити і те, що на заводі з'явилися фахівці з обслуговування обчислювальної техніки, що сприяло розвитку робіт з її застосування в інших цехах заводу.

Про розгортання робіт на суднобудівному заводі в Миколаєві я вже писав. Велика заслуга в цьому належить В.І.Скурихіну і Ю.І.Оприско. Останній став жителем Миколаєва, очолив організований там ОЦ Міністерства суднобудування.

На Слов'янському содовому заводі справи йшли зі змінним успіхом. У підсумку "НІОХІМ" перевів УМШП у режим цифрового регулятора. Мій аспірант Грубов, приїхавши зі Слов'янська, сказав мені:

- Ходив по заводу й оглядався, як би хто каменем у спину не запустив (він був учасником робіт з "НІОХІМ"). Карбоколона тепер керується машиною, апаратникам нема чого робити, залишилися без роботи, от і зляться.

В Підлипках система автоматизації іспитів в аеродинамічній трубі була створена досить швидко і працювала ефективно. Через два чи три роки вона була істотно модернізована. Від нас брали участь В.Єгипко, А.Мизернюк та ін., від Підлипок - Л.Прошлецов та ін.

Справи із серійним випуском УМШП після прийняття її Держкомісією пішли краще. Директор заводу Котляревський прийняв усі заходи, щоб технологія виготовлення покращилася. Цех запрацював на повну силу. Споживачі брали машини нарозхват. Виступаючи на міському партійному активі, що вела секретар КПУ (Компартії України) О.І.Іващенко, Глушков розповів про те, що може дати обчислювальна техніка промисловості, і поскаржився, що УМШП випускаються малою кількістю. Це було почуто. У період раднаргоспів вирішувати господарські питання республіці було легше. Котляревському було дано завдання побудувати завод обчислювальної управляючої техніки (ОУМ). Безпрецедентна енергія цієї людини зробила свою справу: за короткий термін (3 роки) завод було побудовано і стали випускати комп'ютери "Дніпро". Так "охрестила" Ольга Іллівна нашу УМШП".

Так в Україні з'явився первісток комп'ютеробудівної промисловості.


"Кібернетика починається там, де закінчуються розмови і розпочинається справа"

У середині 1962 р. В.М.Глушков запропонував мені підготувати дисертацію на здобуття ученого ступеня доктора технічних наук за сукупністю виконаних та опублікованих робіт. Я вирішив доповнити розміщені в різних журналах статті книгою. Вона вийшла через рік за назвою "Управляючі машини й автоматизація виробництва" (Москва, 1963 р.). На моє прохання рецензентом книги погодився бути В.М.Глушков. Захист дисертації відбувся в січні 1964 р.

Зі стенограми засідання ради:

"Голова: Слово надається академіку Глушкову Вікторові Михайловичу.

Академік Глушков: Тут у відклику проф. Темникова підкреслювалася моя заслуга в розробці машини. Тому я хочу насамперед сказати, що, хоча формально ми вдвох з Борисом Миколайовичем керували цією темою, але фактично дев'ять десятих (якщо не більше) роботи, особливо на заключному етапі, виконане Борисом Миколайовичем. Тому все те гарне, що тут говориться на адресу машини УМШП, можна з повним правом приписати насамперед йому.

... Кібернетика починається там, де закінчуються розмови і розпочинається справа.

... У цьому сенсі робота Б.М.Малиновського в дуже великому ступені сприяє тому, щоб кібернетика дійсно стала на службу нашому народному господарству, на службу нашому народу.

Недарма ми тут заслухали 43 відклики організацій. Люди в самих різних кінцях країни цікавляться цією роботою, використовують так чи інакше ці ідеї, саму машину.

Робота ця має ще те значення, що завдяки їй з'явилася велика кількість нових розробок. У 1957 році, коли розробка починалася, було дуже багато скепсису з цього приводу. Завжди навіть дуже гарну ідею спочатку легко погубити, - а скептиків було вдосталь.

... Те, що довели все-таки справу до кінця і впровадили машину у виробництво, - це дуже велика заслуга.

... Коли таку розробку було розпочато, говорили, що тут порівняно невеликий колектив, що не мав - за невеликим винятком - досвіду в проектуванні електронних обчислювальних машин, і він просто не здатний справитися з такою задачею. Вказували на приклади різних організацій, де створенням машин займалися колективи в півтори-дві тисячі чоловік, де були могутні підсобні підприємства і т.д. І проте ця робота була виконана порівняно маленьким колективом.

Якби тут присвоювалося звання не тільки доктора технічних наук, а, скажемо, Героя Соціалістичної праці, за це можна було б сміливо голосувати, тому що лише при крайній напрузі сил можна виконати такий величезний обсяг роботи. Щоб люди, далекі від обчислювальної техніки, могли собі це уявити, можна сказати, що одних креслень більше по вазі, ніж важить сама машина. Це колосальний обсяг роботи. З цього матеріалу можна було б викроїти ще не одну докторську і кандидатську дисертації.

І я думаю, що висловлю загальне враження, якщо на закінчення скажу: поза всяким сумнівом, така робота, як ця, величезна по своєму народногосподарському значенню, важлива і дуже глибока за своїм науковим рівнем і разом з тим докладено колосальних зусиль і напруги, заслуговує самої високої оцінки у всіх відносинах, зокрема - присудження її автору і керівнику ученого ступеня доктора технічних наук".

Стенограма, прочитана через 30 років, нагадала мені минуле, таке далеке, але і таке близьке, дороге, пам'ятне.

За пропозицією В.М.Глушкова колектив співробітників, що брали участь у створенні комп'ютера "Дніпро" був представлений Інститутом кібернетики АН України на Ленінську премію (В.М.Глушков, Б.М.Малиновський, Г.О.Михайлов, А.Г.Кухарчук та ін.). Одночасно на Ленінську премію було висунуто цикл робіт з теорії цифрових автоматів Глушкова. Ленінська премія була присуджена В.М.Глушкову (1964 рік). Комітет врахував те, що кандидатура Глушкова була представлена по двох роботах. Ми тепло поздоровили Віктора Михайловича - адже це була перша висока нагорода в нашому інституті.

Через рік, з огляду на досвід використання УМШП "Дніпро" на різних підприємствах і успішний серійний випуск машини, подання на Ленінську премію роботи зі створення і впровадження комп'ютера "Дніпро" було зроблено вдруге. До складу колективу розроблювачів були додані співробітники Київського заводу обчислювальних і управляючих машин, що брали участь в освоєнні серійного випуску і модернізації машини.

На наше лихо, Комітет з Ленінських премій направив матеріали по УМШП "Дніпро" фахівцю з аналогових обчислювальних машин, затятому супротивнику цифрової техніки (зараз він живе в США, прізвища називати не буду, справа минула).

Одержавши "розгромний" відклик, Комітет відхилив роботу і цього разу...

Років через вісім-десять після цих подій М.В.Келдиш, що очолював Комітет з Ленінських премій у 60-і роки, сказав В.М.Глушкову:

- Тоді ми не зрозуміли значення проробленої вашим інститутом роботи. Ви випередили час.

Нас "не зрозумів" не тільки президент АН СРСР. У ті ж роки, пам'ятаю, проходила дуже представницька спільна нарада Міністерства приладобудування, засобів автоматизації і систем керування і Відділення механіки і процесів керування АН СРСР.

Академік, що виступив за міністром, керівник провідного московського інституту, згадав роботи Інституту кібернетики АН України по створенню і застосуванню управляючих машин і назвав їх передчасними і шкідливими.

Довелося мені свій виступ почати словами:

- Хочу розповісти про "шкідливий" досвід використання машин "Дніпро". Судячи з питань та виступів, наш досвід зацікавив дуже багатьох, а в прийнятому рішенні характеризувався як дуже корисний.

Після "дніпровської" епопеї було виконано цілий ряд інших робіт. У їх числі були і такі, що принесли нагороди - ордени і премії. І все-таки самою дорогою для мене залишається перша, пам'ять про яку зберігають Політехнічні музеї в Києві і Москві, де експонується УМШП "Дніпро" - первісток управляючих машин.


Характеристики комп'ютера "Дніпро".
Його творці.    Ілюстрації.

Характеристики комп'ютера "Дніпро":

Дата створення:1961

Призначення: Цифрова напівпровідникова управляюча машина широкого призначення "Дніпро" розроблена в Обчислювальному центрі АН УРСР (з 1962 р. Інститут кібернетики АН УРСР). Перша в Радянському Союзі що серійно випускалася з 1961 р. по 1971 р. Призначалася для контролю і керування безупинними технологічними процесами і складними фізичними експериментами, а також для вивчення процесів у період їхньої алгоритмізації

Структура команд: двохадресна

Система числення: двійкова

Спосіб представлення чисел: з комою, фіксованою перед старшим розрядом

Розрядність: 26 двійкових розрядів, з яких один старший - знаковий

Швидкодія: при керуванні (включити - виключити) - 50000 операцій/с; при додаванні і вирахуванні - 20000 операцій/c; при множенні і діленні - 4000 операцій/с. Середня швидкодія 10000 операцій/с.

Система команд: 88 команд

Пристрої введення: з телеграфної перфострічки (17,5 мм) зі швидкістю 45 чисел/с, із клавіатури телеграфного апарату та з ліній зв'язку

Типи елементів, використаних у машині: імпульсно-потенційні

Займана площа: 35-40 кв. метрів

Споживана потужність: 4 кВт

Творці управляючої машини широкого призначення "Дніпро" (УМШП):

Посвідчення про реєстрацію № 30832
Видано комітетом зі справ винаходів і відкриттів при РМ СРСР за представленням Інституту кібернетики АН УРСР.
Робота під найменуванням "Управляюча машина широкого призначення УМШП"

Керівники роботи:

Виконавці:

Г.О.Михайлов, Н.Н.Павлов, Б.Б.Тимофєєв, А.Г.Кухарчук, Є.С.Орешкін, В.С.Каленчук, Л.О.Коритна, В.М.Єгипко, Л.О.Жук, С.С.Забара, Л.Я.Приступа, Е.П.Райчев, Н.М.Абакумова, Л.А.Русанова, Г.І.Корнієнко, Ф.Н.Зиков, В.С.Ленчук, І.Д.Войтович, В.В.Крайницький, А.А.Пущало, Ю.П.Митулинський, Е.П.Драгаєв, А.І.Толстун, М.А.Єрмоленко, М.К.Бабенко, Е.Ф.Колотущенко


   1Організатор конференції - Обчислювальний центр АН УРСР, директором ОЦ АН УРСР був В.М.Глушков.



Література та додаткові матеріали
  1. Б.Н.Малиновский. Цифровые управляющие машины и автоматизация производства, Москва, 1963. Из-во Машгиз.
  2. Е.Л.Ющенко, Б.Н.Малиновский, Г.А.Полищук, Э.К.Ядренко, А.Н.Никитин Управляющая машина широкого назначения "Дніпро" и программирующая программа к ней. Справочник программиста, Киев, 1964. Из-во Наукова Думка
  3. Б.М.Малиновський. Академик В.Глушков, Киев, 1993. Из-во Наукова думка.
  4. Б.М.Малиновський. Відоме і невідоме в історії інформаційних технологій в Україні, 2004. "інтерлінк".
  5. Б.Н.Малиновский. Документальная трилогия, Киев, 2011. "ТОВ Видавництво "Горобець"
  6. Музей історії комп'ютерної науки та техніки в Україні:   http://www.icfcst.kiev.ua/museum
  7. Системы ЦАГИ - Центрального аэрогидродинамического института.